В період з листопада 2010 року по вересень 2011 року Регіональним благодійним фондом „Резонанс” (м. Львів)  було проведено моніторинг дотримання права на освіту у Львівській області. Реалізація стала можливою завдяки проекту «Розвиток громадянського суспільства», який впроваджується Програмою розвитку ООН в Україні та фінансується Міністерством закордонних справ Данії протягом 2009-2012рр.

Метою проекту було виявлення системних загроз для повноцінної реалізації права на освіту у Львівській області та сприяння впровадженню ефективних механізмів його захисту. Ми ставили перед собою завдання проаналізувати українське законодавство та локальні нормативно-правові акти на предмет їх відповідності міжнародним стандартам дотримання права на освіту, розробити рекомендації щодо вдосконалення національного законодавства та покращити практику застосування діючих нормативних актів у цій сфері, а також розробити рекомендації щодо усунення порушень права на освіту в Україні на системному рівні.

Проведення аналіз стану дотримання права на освіту проводився в контексті реалізації чотирьох основних принципів: наявності, доступності, прийнятності та адаптивності. За результатами аналізу права, експертного дослідження ситуації та на основі статистичних даних, отриманих під час моніторингу, стан дотримання права на освіту у Львівській області можна охарактеризувати наступним чином:

1. У 277 випадках кількість учнів у класі перевищує 30 осіб, причому у більшості випадків перевищення норми наповнюваності класів спостерігається у школах міст. У 1401 класі, переважно у школах сільської місцевості, у класах навчається менше 5 дітей. Особливо це стосується початкової школи. В цьому контексті актуальним може стати запровадження інтегрованих класів та програм навчання для учнів початкової школи різного віку.
2. Невизначеність щодо розміру фінансування, яке виділяється щороку на окрему школу, та централізація коштів значно ускладнює процес стратегічного планування розвитку школи для директорів. Школи з великою кількістю учнів змушені обмежувати видатки на методичне забезпечення та проведення позаурочної навчальної роботи, оскільки  більша частина коштів іде на ремонтні роботи та господарські витрати. Одним зі шляхів вирішення проблеми може стати запровадження механізму фінансування шкіл, виходячи з норми фінансування на одного учня, однакової для навчальних закладів одного типу, що дасть можливість школам прогнозувати фінансову перспективу на декілька років наперед. Необхідно також розділити фінансування на утримання приміщення і штату та безпосередніх навчально-виховних потреб дитини, залучати директорів до планування державних видатків, виходячи з потреб кожної конкретної школи, надати школам більше фінансової самостійності.
3. Законодавство України допускає розподіл відповідальності за матеріально-технічну базу шкіл та за безпечні та нешкідливі умови навчання і праці між органами місцевого самоврядування та директорами шкіл. У цій ситуації директор, позбавлений можливості впливу на формування бюджету школи, але який відповідає за безпеку в школі, стає заручником органів місцевого самоврядування та їхньої готовності вкладати кошти в ремонт приміщень.
4. Через недостатність фінансування адміністрація шкіл намагається вирішити проблеми через залучення батьківських коштів на різні потреби та у різних формах. Неписане правило, що школа повинна самостійно знайти додаткові кошти, означає, що держава погоджується на те, що енергія директорів повинна бути спрямована на пошук фінансування, а не на підвищення якості освіти.

Результати дослідження показують, що переважають приховані форми, коли збір грошей представлений як ініціатива батьків або навіть самих учнів. Залучення батьківських коштів потребує реального обговорення через органи шкільного самоврядування, впровадження непримусової, а добровільної процедури внесків та публічного звітування за витрачені кошти, причому основою має стати принцип добровільності та конфіденційності внесків, що має забезпечити адміністрація, якщо вона виступає ініціатором (замовником) збору грошей, або інший суб’єкт, що ініціює збір коштів. Знову ж таки, тут має більш активну роль відігравати шкільне самоврядування, яке поєднує дітей, батьків та вчителів.

Відсутність чітких процедур використання та звітування про такі кошти може негативно вплинути на громадську думку щодо правомірності подібних  дій. Необхідно розробити прозорі процедури реалізації механізму залучення позабюджетних коштів на потреби школи, обмеживши участь у цьому процесі адміністрації та вчителів, та запровадити відкрите звітування по їх витратах.

5. Технічний стан більшості оглянутих приміщень шкіл залишається на недостатньому рівні. Особливу стурбованість викликають туалети на вулиці та проблеми з опаленням, враховуючи загальну температуру повітря взимку. Невідповідність приміщень шкіл санітарним нормам та нормам безпеки життєдіяльності свідчить не тільки про ризик для  здоров’я учнів, а й не сприяє формуванню в них відчуття власної людської гідності та не гарантує забезпечення реалізації права на приватність.
6. Незважаючи на спрямування зусиль на комп’ютеризацію освіти, все ще залишаються школи із недостатнім рівнем забезпечення комп’ютерами та доступу до Інтернету. Таку можливість учням доволі часто мають надавати вчителі та забезпечувати адміністрація школи. Однак, самі вчителі не надто поширюють практику використання комп’ютерів та інших технічних засобів під час уроків, а рівень використання інших, старих, видів наочності взагалі знаходиться на вкрай низькому рівні. Причинами є як незабезпеченість матеріально-технічної бази, зокрема через брак коштів на її модернізацію та поповнення, так і недостатні навички вчителів у використанні комп’ютерної техніки під час уроків та імплементації її у навчальний процес. І хоча більшість вчителів вважають, що діти у школі можуть оволодіти комп’ютерами, якість таких навичок та їх практичне значення викликає сумніви.

Щодо більш традиційних навчальних матеріалів — літератури, то дані моніторингу свідчать про недостатнє поповнення бібліотечного фонду та несистемне наповнення літературою вчительських кабінетів — переважно зусиллями самих вчителів, що не гарантує повноцінного доступу до сучасної літератури, а виходить лише з міркувань та можливостей конкретного вчителя. Водночас слід зазначити, що поповнення книжкового фонду поступово набирає ознак стабільності і в більшості шкіл відбувається щороку.

7. Програма “Шкільний автобус” у Львівській області працює не в повному обсязі. Є випадки, коли батьки змушені вносити кошти за проїзд чи за ремонт автобуса, що є порушенням статті 53 Закону України “Про освіту”, яка гарантує безкоштовність довезення дітей, що проживають на відстані більше 3 кілометрів від школи. Тому необхідно усунути усі випадки, коли діти, які мають право на безкоштовне підвезення до школи, не можуть ним скористатися. Особливу увагу необхідно звернути на забезпечення автобусів пальним та водіями.

Організація підвезення дітей до школи належить до обов’язків органів місцевого самоврядування, однак нерідко у Львівській області вирішенням проблем довезення дітей до школи займаються директори. Виконання директорами не властивих для них функцій, по-перше, свідчить про невиконання посадовими особами органів місцевого самоврядування своїх прямих обов’язків, по-друге, відволікає директора від організації навчального процесу в школі.  Необхідно посилити контроль за роботою органів місцевого самоврядування в частині відслідковування за виконанням програми “Шкільний автобус” та здійснювати невідкладні заходи щодо усунення порушень права дітей на доступ до освіти.

8. Значна частина учнів старших класів користується послугами репетиторів для успішного складання ЗНО та вступу до ВУЗу, що свідчить про недостатність знань, отриманих в школі. Така ситуація ілюструє невідповідність навчальних програм потребам учнів (що було підтверджено самими учнями) та вимогам вищих навчальних закладів. Необхідно започаткувати процес перегляду існуючих програм з точки зору їх відповідності вимогам вищих навчальних закладів та навчальним потребам школярів. Залучити до процесу аналізу програм представників ВУЗів, експертів. Перегляд державних стандартів освіти можливий за активної участі громадськості, тому батькам та громадським організаціям разом із органами виконавчої влади, необхідно провести вивчення навчальних потреб школярів, і підготувати рекомендації стосовно перегляду державних стандартів освіти, виходячи із них. Корисним буде започаткування обговорення державних стандартів освіти із залученням громадськості
9. Якість та безкоштовність шкільних підручників все ще залишаються великою проблемою сучасної української школи. Вони не повністю відповідають програмам та навчальним потребам дітей, містять помилки, протиріччя, мають невисоку якість. В цьому аспекті необхідно переглянути стилістику та форму подачі матеріалу в існуючих підручниках, враховуючи вікові особливості дітей та їхні навчальні потреби. Варто також звернути увагу на якість видання підручників із врахуванням зручності у використанні та потенційного часу користування одним підручником різними  учнями.

Батьки учнів постійно змушені купувати підручники, рекомендовані програмою, але які не входять до переліку державного замовлення. Такі підручники більш якісні і за формою, і за змістом, але є досить дорогими. Тобто забезпечення дітей якісними підручниками знову ж таки покладається на батьків і є однією з форм прихованих платежів у школах, що є порушенням гарантованого принципу безоплатності навчання, взятого на себе державою Україна.

10. Існуюча система підвищення кваліфікації педагогічних працівників є недосконалою і не задовольняє навчальні потреби вчителів і адміністрації шкіл. Не можна не брати до уваги  представлені у даних моніторингу численні зауваження та незадоволення кредитно-модульною системою з боку вчителів та директорів. Для вирішення цього складного питання та пошуку компромісу необхідно провести на місцевому рівні консультації між представниками системи управління освіти, вчителями та адміністраціями шкіл з метою напрацювання більш досконалої системи, яка б враховувала потреби і побажання всіх зацікавлених сторін. Необхідне також запровадження системної оцінки ефективності та якості самих курсів підвищення кваліфікації та рівня викладачів. Крім того, варто створити конкурентні умови у цій сфері, а також вивчити можливості громадських організацій, популяризувати діяльність профільних організацій щодо надання освітніх послуг вчителям.
11. Дані моніторингу свідчать про ігнорування вчителями та адміністрацією суті одного з найважливіших принципів прав дитини – врахування думки дитини щодо усіх питань, які стосуються її життя, в тому числі і релігійного виховання. Зокрема цій проблемі було присвячено й рекомендації Комітету ООН з прав дитини у відповідь на останню доповідь України стосовно дотримання прав дитини. Ідеться про необхідність змінювати погляди та підходи, замінюючи формальне врахування думки на фактичне, бо тільки тоді свобода висловлювання дитини має сенс і зможе сприяти вихованню дійсно вільної людини,здатної відстоювати свої погляди. Методом впровадження врахування думки дитини може стати перегляд підходів до учнівського самоврядування, зокрема за стандартами, прописаними європейськими експертами з прав дитини.
12. Відповіді стосовно Статуту школи свідчать про те, що діти з ним майже не ознайомлені та розглядають його, як формальний документ, який не має прямого відношення до регламентації їх шкільного життя, та на який вони не мають реального впливу. Такий Статут у жодному разі не можна розглядати, як Шкільну Конституцію або суспільний договір між дітьми, батьками, вчителями та адміністрацією через необізнаність щодо його змісту і значення однієї зі сторін – учнів. Відповідно, інформація про зміст шкільних Статутів має бути доведена до учнів та їх батьків, ця робота повинна проводитись регулярно. Крім того, текст статуту повинен переглядатися відповідно до викликів, які є перед сучасною школою. Процедура перегляду має бути прозорою і зрозумілою для дітей та інших учасників навчально-виховного процесу, дійсно враховувати думки дітей та їхні потреби.
13. Школи Львівщини не готові до інтегрованого навчання дітей з інвалідністю: кількість вчителів, які проходили спеціалізовану підготовку мізерна, діти здебільшого навчаються за індивідуальною формою, навіть, якщо внесені до списків учнів звичайного класу; відсутні спеціальні підручники, програми та методичні розробки, які б були доступні вчителям. Тобто реалізація такими дітьми права на освіту здійснюється не в повному обсязі і без врахування потреб дитини у соціалізації.

З метою забезпечення дотримання права на освіту дітей з інвалідністю, необхідно розробити та затвердити програми інтегрованого навчання, забезпечити інформаційну та архітектурну доступність шкіл для дітей з різними формами інвалідності, залучити до діагностичної роботи із визначення переліку необхідних змін місцевий Комітет доступності; організувати проведення у рамках курсів підвищення кваліфікації вчителів заняття з основ роботи із дітьми з інвалідністю; проводити виховну роботу серед учнів та батьків щодо толерантного ставлення до людей із різними особливостями та сприяння їх через розуміння наявності у кожному людської гідності.

Також необхідно забезпечити вчителів та учнів підручниками і методичними матеріалами для дітей з різними формами інвалідності, продовжити роботу над створенням інтеграційних класів та удосконаленням системи інклюзивної освіти та переглянути умови організації індивідуального навчання, зокрема – правила видачі довідок лікарською контрольною комісією. Серед першочергових завдань також слід зазначити необхідність розробки та забезпечення механізму додаткової оплати вчителям, які проводять індивідуальне навчання для дітей.

Дистанційне навчання може стати однією з можливостей забезпечення доступу до освіти дітей, які з певних причин не можуть відвідувати школу. Це одна з альтернатив відновлення права в найкоротший термін, не пов’язана з ремонтом доріг та обладнанням шкільних автобусів для дітей з інвалідністю. Рекомендуємо розробити та затвердити програми дистанційного навчання, а також розробити процедуру проходження учнями дистанційного навчання.

14. Процедури оформлення індивідуального навчання дітей з інвалідністю та обдарованих дітей, а також дітей, які навчаються у класах до 5 осіб, однакові. Однак кількість документів, необхідна для оформлення індивідуального навчання дітей з інвалідністю є більшою, а процедури оформлення індивідуального навчання для дітей, які не підпадають під жодну з вищезазначених категорій, взагалі відсутні. В той же час, законом передбачена можливість кожного обирати форму навчання. В якості рекомендації пропонуємо розробити уніфіковане положення про індивідуальну форму навчання

 З повним текстом рапорту можна ознайомитись у розділі “Публікації”.

 Видання рапорту стало можливим завдяки проекту «Розвиток громадянського суспільства», який впроваджується Програмою розвитку ООН в Україні та фінансується Міністерством закордонних справ Данії протягом 2009-2012рр.